Книгопсто-2014

[squirrel-irina]

Продолжим традицию с книгопсто и в этом году

январь
1. Джоан Харрис. Джентльмены и игроки

Я тут решила все же дочитать долги по флэшмобу-2012 на лайвлибе
Он оказался богат на детективы, и вот на этой книге я поняла, что детективы - всё же не мой жанр. Потому что когда интрига раскрылась, я испытала... чувство обиды. Меня обманули. Всю книгу говорили неправду. Вернее, не всю правду. Вводили в заблуждение. Ну как так можно?
Причем раскрылась интрига в настолько неожиданную для меня сторону, что я сидела и думала: втф?!
В общем, не люблю я детективы. Но до момента развязки читать было вроде интересно. От оценки воздержусь, ибо написано вроде неплохо, просто очень уж не мой жанр.

2. Терри Пратчетт. Творцы заклинаний


3. Кристине Нёстлингер. Само собой и вообще

На удивление добрая и милая вещица о детях, переживающих развод родителей. О папе, неспособном, кажется, к долгим гармоничным отношениям, о маме, вяжущей до полуночи свитера и пуловеры, только чтобы сохранить свой магазинчик. О Рыбе Вильме, которая внезапно оказалась хорошей женщиной. О том, как дети не подписывались на "развод с папой" и возмущены, что их никто не спросил. О том, что у одного из них - "вторая кожа", двухэтажный мозг и книги в качестве друзей и собеседников, у другой - розовые очки, а третий - отважный маленький клоп.
И здорово, когда всё вот так заканчивается. Или только начинается

4. Ольга Громыко. Год Крысы. Видунья

Когда книга только вышла, среди моих друзей бытовало мнение, мол ВБП уже не торт, исписалась, мол, иссякла. И я даже не стала браться. Но вот руки всё же дошли, утомленный классикой мозг зацепился за знакомую и любимую фамилию в списке книг, лапки открыли папку, а там первым пунктом - оно.
И я открыла. И начала. Сначала было трудно абстрагироваться от Белории, Волмении и иже с ними, но потом... Какая ж это Белория, когда здесь ездят на коровах, едят деликатесных ворон, а не каких-нибудь там захудалых зябликов, когда специально обученные путники ворочают событиями за отдельную плату, а к седлам их нетопырей приторочены замотанные в мешковину от шеи до хвоста злобные крысюки.
Честно говоря, сначала было скучновато. Ну да, девочка с проклевывающимся даром, ну и что? А вот главы после двенадцатой, когда девочка подросла, когда стала девушкой, стало действительно захватывающе. и так по-громыковски. Вроде и серьезно, но как же удержаться от очередной шпильки, которая так и просится на язык?
Здорово, в общем. Я за этой книгой впервые в жизни еду подпалила - так зачиталась
И бегом бегу читать продолжение, потому что ну на самом интересном месте же!

5. Ольга Громыко. Год Крысы. Путница.

Да, прочитав вторую книгу, я убедилась в том, о чем мне говорили и здесь в комментариях, и в других местах тоже: этот цикл взрослее цикла про Вольху, причем на порядок. И если первая книга была еще вполне в духе юмористического фентези, то во второй всё стало как-то серьезно, несмотря на продолжающиеся подколы персонажей друг над другом. Здесь и вопросы, что же будет с нами после смерти, и будет ли что-то вообще, и что делать с дальнейшей жизнью, и как совмещать работу сказительницы с семейной жизнью, и почему "любой, лишь бы хороший" не годится для семейной жизни, каким бы трижды хорошим он ни был, и еще много всего.
Это о дружбе, взаимовыручке, самопожертвовании. И о любви, конечно же.
И здорово, что так всё закончилось, и зловредный белокосый так и не дал мне как следует всплакнуть

6. Алексей Иванов. Общага-на-крови

Книга о маленьком кусочке жизни обитателей здания из желтого как вечность кирпича. Концентрированная, острая, напряженная. Книга о всей вселенной. О мире, смысле жизни, боге, любви. О предназначении.
О том, что кто-то пьет, а кто-то сидит рядом, гладит по дрожащей бледной руке и вытирает с пола блевотину.
Что кто-то трахается со всеми подряд, а потерю одной пережить не может.
Что любить можно для себя и для другого.
Что можно бояться создать что-нибудь по-настоящему хорошее и перестать быть нужным этому миру.
Что в любви собственно любви - только на четверть, а остальное - ненависть.
Что только в грязи и копоти, среди зла, разврата и пошлости стоит искать кристально чистую истину.
Что люди разбиваются изнутри, и острые осколки втыкаются в их тела, и они исчезают, переставая чувствовать зеплю под ногами, и остаются только людские развалины.
Что чем проще - тем дороже.
Что истина - вот она, в глазах наивной и внимательной девушки, по-особенному глядящей на мир.
Что выбора нет, даже если кажется, что он есть, и его нужно сделать.
Что смерть - это ответ на все вопросы: чем больше проживешь, тем больше получишь ответов.
Что где-то там, за стеной из желтого как вечность кирпича, есть вечная общага-на-любви, в которую поселяют без ордера, навсегда и с кем хочешь. только волны прибоя на Тенерифе ведь лучше, да?

Наверное, эта книга что-то изменила во мне.
мне кажется, я уже не буду смотреть на мир как раньше.

февраль
7. Альбер Камю. Чума


8. Володимир Винниченко. Записки кирпатого Мефістофеля
(перечитане)

Я по-справжньому насолоджувалась мовою. Не так багато поки що читаю українською, і це, мабуть, мерша книга, у якій я звертаю багато уваги на мову, і це приносить неабияке задоволення. Ось, почитайте, всі відчуття, всі запахи ніби тут, поруч:

Дні соняшні, молоді, дзвенять струмочками, пахнуть розталою землею, чорною, масною. Все блищить: розчинені вікна, гудзики розстібнутих пальт гімназистів, хвильки балакучих, брудних потоків, очі й зуби тих, що сміються. А сміються всі, що на вулиці, що дивляться на високе, прозоро-синє, сміхотливе небо[...]
А попід зогнилими парканами випинаються вже стебелинки травиці, подібні до гілок сосни. На нагрітих дошках сидять рясною купкою червоненькі кузочки й теж, здається, жмуряться та думають, що жити дуже гарно.


А які чудові портрети! Завжди дивувалась, як так можна описати людину, практично не називаючи т.з. паспортних прикмет, щоб читач чітко цю людину уявив. От у Винниченка виходить.
Розповідає нам про свое життя такий собі Яків Михайлюк, якого за статурою та зовнішнім виглядом назвали Мефістофелем, а за качиний ніс - кирпатим. Отак. І ніякої тобі диявольщини.

Михайлюк - успішний адвокат. Такий собі чоловік, що багато вже чого пережив, і йому стало нудно і нецікаво. Він грає у карти, заграє до жінок і... розповідає собі казки на ніч. Тільки чомусь не виходить у нього хепі-енду.
Перед нами розгортається трагедія трьох сімей. Одні розлучаються і крадуть одне в одного дітей, і неясно, чия правда вірніша: чи чоловіка, що хоче жити з коханою жінкою і сином, чи дружини, для якої сім`я - святе і непорушне. Від інших пішов батько, і жінка залишилась одна із сином, який маніпулює нею, як хоче. Нещасна, траурна жінка, що просто розучилася бути щасливою, щиро діяти та носити яскраве вбрання. Треті потерпають від ревнощів і недовіри.
А кирпатий Мефістофель спокушає. Чоловіків і жінок. Спокушає на вчинки, на зміни, лагідно підштовхує, переконує. А люди слухають та діють.
А ще у нього є Біла Шапочка, яка закрилася від світу, від нього, і нікого не хоче до себе підпускати, чи то з остраху, чи ще чомусь. І ніщо не відвертає його від його Шапочки: ні її холодність, ні раптова звістка про те, що у нього є дитина... Яків потихеньку проникає у ну кімнатку, де полонила сама себе та чудесна жінка.
Але раптом ненависна, гидка жінка стає йому ріднішою за ту, яку кохає, яку так довго приручав. Тому що перша - мати його дитини. Тому що у Міки - його, Мефістофелеве підборіддя і високе чоло.

Все-таки людині властиво хотіти затишку у власному домі, хотіти, щоб її там чекали кохані люди, хотіти продовження себе самої у дітях. Прагнути не бути самотньою. Іноді воно дуже химерно якось виходить. От Міці чотири роки, віно носить прізвище Михайлюк і слухає казки кирпатого Мефістофеля.

9. Леся Українка. Поеми (Орфеєве чудо, Давня казка, Роберт Брюс, король шотландський, Віла-посестра, Ізольда Білорука)


10. Леся Українка. Блакитна троянда

дуже щось нагадує з зарубіжної літератури, не можу зрозуміти, що саме: чи то новели Меріме, чи ні... Ну, там про кохання. Божевільне кохання у щонайпрямішому значеннї цього слова. І драматизму Леся Українка в кінці наклала щедрою рукою, ох. Я не люблю таке читати, тому що настає момент, коли хочеться крикнути якомусь персонажеві: дурепа, ну от що ти робиш? У тебе ж є рот, є язик, ти умієш розмовляти - розмовляй! А не фігню всяку роби. Але цікаво загалом

11. Леся Українка. Кассандра

Кассандра - якщо хто не знав та ще й забув - то була така троянка. Провидиця. Яка вічно віщувала всім смерть. Ну от про неї і йдеться. І про троянську війну, звичайно. Про те, чи можна сперечатися з долею, чи мойра залізною рукою править нашими життями. Що важливіше - власне щастя чи манюсінький шанс визволити своє місто (і чого це Парісові можна через власне кохання розгортати війну, а їй відмовлятися від одруження з союзником не можна). І що, врешті-решт, робити із знанням? Як жити, коли знаєш, що кохана людина помре, сестри будуть рабинями, рідне місто лежатиме в руїнах? Як жити, знаючи це і бути впевненою, що це єдиний імовірний шлях розвитку подій? Навіщо тоді жити взагалі?

12. Леся Українка. Драматичні поеми (Одержима, На полі крові, Вавилонський полон)


13. Леся Українка. Лісова пісня


14. Леся Українка. Камінний господар


15. Леся Українка. У пущі


16. Леся Українка. Оповідання (Пізно, Щастя, Над морем)


17. Евгений Замятин. Мы


18. Антуан де Сент-Экзюпери. Планета людей.


19. Андрей Платонов. Котлован
Я даже оценить затрудняюсь. Это просто абсурд, тлен и безысходность годов коллективизации.

20. Эрих Мария Ремарк. На Западном фронте без перемен


март
21. Владимир Набоков. Дар


22. Михаил Булгаков. Мастер и Маргарита (перечитано не помню уже в который раз)


23. Борис Пастернак. Доктор Живаго


24. Борис Акунин. Чайка

Да, Акунин все же мастер стилизации.
Открыла я пьесу, прочла список персонажей, вернулась на обложку, проверила автора... Прочитала несколько страниц, озадаченно хмыкнула и опять посмотрела на обложку: точно не Антона Палыча открыла?
Собственно, начинается всё там, где заканчивает Чехов, то бишь на смерти молодого писателя Треплева. И закручивается-заверчивается, и переплетается, и повторяется, и переигрывается.
Понравился прием дублей. Так интересно наблюдать, сколько, оказывается, можно найти вариантов решения одной и той же задачи.
Я правда получита наслаждение, следя за мыслями главного расследователя произошедшего, но что-то гомосятина и финал совсем не порадовали. Может, это я чего-то в постмодерне не секу, но концовка разочаровала.


25. Василий Аксенов. Остров Крым

Ох, как же вовремя я прочитала эту книгу. Прочитала с удовольствием, взахлеб, была очарована всеми тремя поколениями Лучниковых, расплалалась в конце на моменте "скажите, что я хороню любимых" (ну вот, опять ком в горле), была очень тронута отношениями Антона и Памелы, но это всё на самом деле неважно.
Говорят, что по-настоящему талантливые писатели обладают сверхъестественной интуицией. Наверное, они и сами не знают, откуда что берется, но вот берется же. Интересно, знал ли Аксенов в конце семидесятых годов, что он пишет сценарий? Потому что то, что сейчас происходит в Крыму, как-то до странности похоже на военно-спортивный праздник "Весна", нет?

26. Владимир Набоков. Защита Лужина


апрель
27. Василий Гроссман. Жизнь и судьба

Есть разные самые-самые книги. Милые, лирические, страшные, странные, загадочные, еще какие-то. эта книга оказалась самой богатой на слезы во время прочтения. Ни над одной книгой я столько не плакала, сколько над этой. Да, были печальные финалы, после которых утираешь слезу, но чтобы вот так, на протяжении всей книги - ни разу. Я даже в метро ее не очень хотела читать, потому что вдруг расплАчусь. И такое несколько раз было.
Потому что невозможно сдержать слезы, читая письмо еврейки из гетто. Или того, как мать приехала на могилу погибшего сына. Или того, как людей убивали в газовых камерах. Или...

Эта книга - настоящая энциклопедия советской военной жизни.
В ней описано и девяностодневное противостояние под Сталинградом, череда совершенно разных командиров и рядовых солдат, их простой незатейливый быт, совершенно простые вещи, становящиеся неимоверно ценными и важными.
И Сталинград после военных действий, жители которого прекрасно помнят, что вот в этом здании жил командующий немецкой армией Паулюс, но не узнают довоенного гастронома.
И жизнь физиков-ядерщиков в эвакуации в Казани и в Москве, которых увольняли, не принимали на работу или не отзывали из эвакуации только из-за фамилии. И всесилие Сталина, один телефонный звонок которого совершенно меняет судьбу человека.
И анкеты, поражающие своей дотошностью и пугающие пунктами о национальности и родственниках.
И отдых в тылу летчиков и танкистов.
И тяжелую жизнь простых людей во время войны.
И подвалы и внутренние дворы Лубянки, перемалывающие всё и вся, даже самых преданных, как казалось, коммунистов.
И любовь, и преданность, и дружба, и предстельства, и всё-всё, что волновало, волнует и будет волновать человеческие души, только помноженное на напряженность и трудности военного времени.

28. Олдос Хаксли. О дивный новый мир


29. Александр Твардовский. Василий Теркин


30. Михайло Коцюбинський. Новели та оповідання (Харитя, П'ятизлотник, Лялечка, На камені, Поєдинок, Цвіт яблуні, Сміх, Він іде, Невідомий, В дорозі, Intermezzo, Дебют, Сон, Що записано в книгу життя, На острові, Подарунок на іменини, Persona grata)


май
31. Юрий Домбровский. Факультет ненужных вещей


32. Венедикт Ерофеев. Москва-Петушки

Вот я его дочитала, и одна только мысль у меня в голове: это что такое было? То есть какое-то понимание - где-то на уровне филологической интуиции - вроде есть, но сформулировать это у меня никак не получается. Посмотрим, может, после лекции станет понятнее.
Но цепляет, сссобака.

33. Виктор Пелевин. Чапаев и Пустота


34. Людмила Петрушевская. Новые Робинзоны


35. Александр Солженицын. Матренин двор


36. Татьяна Толстая. Кысь


37. Сергей Довлатов. Зона


38. Валентин Распутин. Прощание с Матерой


39. Саша Соколов. Школа для дураков


40. Марина Цветаева. Поэма Горы. Поэма Конца


41. Варлам Шаламов. Рассказы (Тифозный карантин, Шоковая терапия, Сентенция)

В "Зоне" Довлатов писал, мол, куда ему до Шаламова в теме лагерей? И он таки прав. Потому что Шаламова читать... жутко. Потому что настолько веришь в написанное, что так оно всё и было, и это настолько страшно, что хочешь не верить, но не получается. Это о том, как лагерь превращает людей в животных, у которых остается только злость. О том, как люди способны цепляться за жизнь. О том, что даже измученные полуживотные бросают все дела - и даже еду! - чтобы послушать музыку.

42. Михаил Зощенко. Рассказы. (Медицинский случай. Аристократка. Европеец. Жертва революции. Опасная пьеса. Рогулька. Не надо врать. О том, как Ленин бросил курить)


43. Михаил Булгаков. Бег


44. Ольга Кобилянська. Людина


45. Михайло Коцюбинський. Fata Morgana

Ну таке. Знову тяжке життя, велике значення, пани-селяни, ну і нудновато якось. Не сподобалось мені

46. Василь Стефаник. Новели (Виводили з села. Morituri. басараби. діточа пригода. Новина. Камінний хрест. Злодій. Амбіції. Гріх. Дорога)

Може, у мене упереджене ставлення до Стефаника, я його не люблю, не розумію і вважаю, що використання такої кількості діалектизмів є недоречним. От чесно, після прочитання більшості новел у мене виникало питання: а це про що взагалі? Ні, ну "Новина", наприклад, і "Камінний хрест" - більш-менш зрозуміло. А от інші -


июнь
47. Володимир Винниченко. Чорна Пантера та Білий Медвідь


48. Володимир Самійленко. Патріота Іван, Ельдорадо


49. Степан Васильченко. Мужицька арихметика


50. Михайло Коцюбинський. Тіні забутих предків

А от цю річ у Коцюбинського я люблю давно і невідворотно. Дуже колоритна штука, цікава і захоплює.

51. Рэй Брэдбери. 451 по Фаренгейту


52. Курт Воннегут. Галапагосы (перечитала)

О том, что всё связано со всем, о механизмах эволюции, о том, что все беды - от больших мозгов. О том, как маленькие события и маленькие люди имеют влияние на судьбу всего человечества. И это всё от лица призрака, который отказался последовать в туннель загробной жизни, чтобы посмотреть, что еще придумают люди. И эти очаровательные спойлеры чуть ли не в начале повествования, в которых, оказывается, вся соль и есть. А всё остальное - так, словеса просто

53. Терри Пратчетт. Вещие сестрички



июль
54. Джон Толкин. Хоббит


55. Терри Пратчетт. Ведьмы за границей


август
56. Джек Лондон. Зов предков - стописятвосьмое пречитывание


57. Дмитрий Мережковский. Воскресшие боги. Леонардо да Винчи

Про Юлиана отступника было интереснее. Но вообще - хорошо. А о написании Моны Лизы я, наверное, даже перечитаю когда-нибудь, очень трогательная история.

58. Владимир Набоков. Машенька

Я начинаю любить Набокова. И чем больше его произведений я читаю, тем больше понимаю, что "Лолиту" надо читать далеко не первой, да

59. Katarzyna Grochola. Trzepot skrzydeł

Читала на польском. Лексика несложная, сюжет, я думала, тоже будет не очень. Честно говоря, ожидала какого-то женского ненапряжного чтива, но внезапно оказалось очень интересно и так... проникновенно, что ли. Я в какой-то момент даже слезу пустила. Это книга о мужиках-манипуляторах. О том, как они ловят на крючок, чем держат и почему жертва не может с этого крючка слезть. Совершенно простым языком, с помощью совершенно простого жизнеописания, каких-то случаев, поступков, слов, мыслей героини. Но черт, так прям за душу берет, и сочувствуешь, и переживаешь, и вообще.

сентябрь
60. Микола Хвильовий. Новели\оповідання (Я (Романтика), Кіт у чоботях, Синій листопад, Редактор Карк, Мати, Дорога й ластівка)

Не знаю, може щось пристойне зможу написати після того, як критику почитаю. А поки що розумію, що розумію відсотків 20 із того, що можна було б.

61. Микола Хвильовий. Іван Іванович

Ооо, який чудовий саркастичний сарказм в адресу сферичного більшовика в вакуумі. Сподобалось дуже

62. Микола Хвильовий. Санаторійна зона


63. Микола Хвильовий. Вальдшнепи

Наскільки не люблю ідеологічні романи, але цей мені сподобався. дуже чітко простежується розчарування Хвильового в радянській системі. І якось воно так і не відчувається, що роман не дописаний.

64. Микола Куліш. 97

драма про страшний час голоду після продподатків

65. Микола Куліш. Народний Малахій


66. Микола Куліш. Патетична соната

"Уж мы их душили-душили..." Я ту нещасну п'єсу на 80 сторіночок товкла чотири дні, щось не пішла вона у мене взагалі, на відміну від двох попередніх, які прочитала буквально на одному диханні.

67. Микола Куліш. Мина Мазайло

Цей твір ще зі школи люблю, але перечитувати кожного разу цікаво: чим старше стаєш, тим більше думок по ходу виникає.

68. Андрій Любченко. Вертеп

З цим автором знайомлюсь уперше і вважаю знайомство більш ніж вдалим. Це надзвичайно ліричний твір. Це прекрасна образна мова, настільки прекрасна, що моє "читання з олівцем" перетворилось на виділення мало не всього тексту І ще - це такий... життєствердний настрій, що справді хочется любити дітей, пишатися молоддю, поважати того, хто поруч з тобою, жити, дихати повними грудьми, вірити, що серця наші будуть повними, як бувають повними келихи, що ще багато весен попереду. І що путь наша буде доброю.

октябрь
69. В. Домонтович. Дівчина з ведмедиком


70. Микола Костомаров. Статті (Две русские народности; Обзор сочинений, писанных на малорусском языке; Воспоминание о двух малярах)


71. В. Домонтович. Доктор Серафікус


72. Валер'ян Підмогильний. Місто


73. Микола Костомаров. Статті ("Народні оповідання" Марка Вовчка; "Кобзар" Тараса Шевченка. 1860)


74. Туве Янссон. Комета прилітає


75. Валер'ян Підмогильний. Невеличка драма


76. Юрій Яновський. Вершники

є у мене такий глюк сприйняття: якщо мені дуже подобається голос мовця,я в якийсь момент перестаю розуміти, щО він говорить. Тому що слухаю звучання голосу, ловлю зміни тембру, слідкую за плетивом інтонацій, і розказуй мені будь-що, хоч нюанси виробнизтва сталі в умовах невагомості, тільки говори, говори, не зупиняйся, і я буду слухати справді із задоволенням.
Десь така історія трапилася з Яновським. На другій новелі текст перестав для мене існувати як текст, як набір слів і буков, а перейшов на якийсь інший, вищий рівень сприйняття (чи це я перейшла? Заплуталась, ну не важливо). Це, знаєте, як роздивлятись складний орнамент: зачепишся за одну детальку і не помітиш, як потрапив у полон чудернацького безкінечно повторюваного візерунку. Так і цей текст - якесь неймовірне сплетіння емоцій, думок, почуттів, сприйняттів, і не думаєш, а одразу відчуваєш, і нехай воно плететься і не закінчиться.
Про що "Вершники"? Не перекажу. Можу тільки сказати, що це про любов, щирість, втому, віру, самовідданість, людяність. Це запах моря і степу. запах поту і крові, сирих лісових стежок і гарячого плавильного цеху. Це жорстокість і світло. Це буремність і гармонія.
Це - життя.
І це - прекрасно

ноябрь
77. Юрій Шевельов. Статті (Два стилі літературної критики, Хвильовий без політики, Легенда про український неоклясицизм, Го-Гай-Го, Стилі сучасної української літератури на еміграції, Шоста симфонія Миколи Куліша, Людина і люди)

Я ніжно любила Шевельова як публіциста, теперь так само ніжно буду любили як літературного критика. Настільки приємно, зрозуміло, цікаво і образно написано, що складається враження, що читаєш щось художнє. Цікаво, його праці з історичної граматики теж сході на художню літературу?

78. Джоан Роулинг. Гарри Поттер и философский камень

Да, читаю Гарри Поттера впервые в 24 года. Утомленный классикой (даже очень качественной и во всех отношениях приятной) мозг возжаждал чего-то другого. И я подумала: а почему нет? И проглотила первую книгу за день. Потому что это во всех отношениях прекрасно. И я окончательно перестала понимать (хотя и раньше не особо) людей, которые кричат что-то против изучения этого дела в школьной программе. Потому что ну добрая же вещь. И правильная. О дружбе, поддержке, справедливости, добре и вообще. О жизни. О том, что бывают люди, которым ты нравишься и не нравишься. О том, что совершать ошибки - это, в общем, нормально. И о том, что их можно исправить. О том, что первое впечатление бывает совсем неправильным. И о том еще, что в жизни всегда есть место волшебству

79. Джоан Роулинг. Гарри Поттер и Тайная комната


80. Джоан Роулинг. Гаррии Поттер и узник Азкабана


81. Юрій Яновський. Майстер корабля


82. Джоан Роулинг. Гарри Поттер и Кубок Огня


83. Юрій Яновський. Чотири шаблі

Ну от і в українській літературі з'явився твір про втрачене покоління. Про четвірку друзів, молодих хлопців. У той час, коли їхні однолітки звичайно вперше закохуються, пізнають світ, вчаться взаємодіяти з ним і шукають свого місця, вони воювали. Вони йшли на уп'ятеро більшу армію і перемагали. Вони ризикували життям заради спільної мети. У них в крові - гарячка бою. В головах - лунають військові команди. Вони - зранені, але не переможені бійці революції, у них болять старі рани, і вони не вміють існувати у мирний час. Бо все, що вони знають - війна. Все, що вони вміють - самовіддано битися.
А в мирний час їм нудно. І яка це, мабуть, мука: славетному партизанському командирові, маршалові кіннотників та іншим кожного дня від гудка до гудка копирсатися у вугіллі, а під час обіду слухати по радіо думу про самих себе.

декабрь
84. Джоан Роулинг. Гарри Поттер и Орден Феникса


85. Франко Арминио. Открытки с того света


86. Джоан Роулинг. Гарри Поттер и Принц-полукровка


87. Григорій Квітка-Основ'яненко. Супліка до пана іздателя


88. Тарас Шевченко. Передмова до нездійсненого видання "Кобзаря"

ниачом, як на мене

89. Пантелеймон Куліш. Статті (Об отношении малороссийской словесности к общерусской; Взгляд на малороссийскую словесность по случаю выхода в свет книги "Народні оповідання Марка Вовчка"; Переднє слово до громади; Простонародность в украинской словесности; Характер и задача украинской критики)


90. Іван Нечуй-Левицький. Статті (Сьогочасне літературне прямування; Українство на літературних позвах з Московщиною)

Загадковий Нечуй. На шістдесяти сторінках розливатися соловейком про відносини Росії та України, а на останніх десяти раптом розповідати про міфологію і літературу Китаю - це по-нашому)

91. Михайло Драгоманов. Статті (Література российска, великоруска, украинска и галицька; Шевченко, українофіли і соціалізм)


92. Іван Франко. Статті (Слово про критику; Інтернаціоналізм та націоналізм у сучасних літературах; Із секретів поетичної творчості; Що таке поступ? Література, її завдання і найважніші ціхи; Темне царство; Леся Українка)


93. Джоан Роулинг. Гарри Поттер и Дары Смерти


94. Минеко Ивасаки. Настоящие мемуары гейши


95. Божена Немцова. Золотая книга сказок


96. Божена Немцова. Серебряная книга сказок